Потарась Віталій Григорович
24 лютого 2022 р. після початку повномасштабного нападу російської федерації на нашу державу, життя цивілізованого світу та українців змінилось…. Російська армія вдерлась в Україну, безжально знищуючи нашу квітучу землю, вбиваючи її мирних жителів… Ця війна поза правилами. Зруйновані життя, села та міста. Важко прийняти і усвідомити. Страшно злитись і проклинати. Але жодного сумніву у тому, що Україна вистоїть та переможе! А скільки тих, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, тих, хто вже спить вічним сном у знаних і безіменних могилах, розкиданих по рідній землі. Це цвіт нашого народу, його славні сини й дочки, які віддали найдорожче, що є в кожного з нас - життя.
Майбутній герой, Потарась Віталій Григорович, народився 04.01.1977р. в селі Велика Яблунька Маневицького району Волинської області. Тут навчався 11 років у закладі освіти. Наука давалася легко, був відмінником, лише в старших класах було декілька четвірок. Мав схильність до спорту, захоплювався туризмом, неодноразово захищав спортивну честь школи на районних та обласних змаганнях і на предметних олімпіадах. Трудовий стаж розпочав одразу після закінчення школи. На літо пішов працювати різноробочим в радгосп "Маневицький". З 01 вересня 1993р. по 10 лютого 1994 р. навчався в Колківському ВПТУ - 24, де отримав довгождані водійські права. З 1994р. по 2000р. продовжив навчання в Рівненському економіко - гуманітарному інституті, тепер Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені Степана Дем'янчука. Здобував фах працівника економічної сфери за спеціальністю "Фінанси та кредит". 07 червня 1997 року одружився з Семенюк Оксаною Степанівною і переїхав жити до смт. Маневичі. Мав багато планів, мрій та сподівань. В шлюбі народилось трійко дітей: Вікторія (1999 р. н.), Артур (2000 р. н.) і Максим (2002 р. н.) . Щоб заробляти гроші на утримання сім'ї, перевівся на заочну форму навчання та пішов на роботу. З 1997 по 1998 р. – працював головним спеціалістом управління сільського господарства Маневицької райдержадміністрації. Пізніше різноробочим, в тому числі в СВК "Яблунька", верстатником в ДП "Маневицький лісгосп", а також комплектувальником проводів на ТзОВ "Кромберг&Шуберт Україна ". З 2012 по 2014 роки вів підприємницьку діяльність: разом з дружиною відкрили свій сімейний бізнес. Повернулися на постійне місце проживання у село Велика Яблунька. З 2015 р. , став працівником на ТзОВ "Транс - мост" , далі різноробочим на місцевій приватній пилорамі. З грудня 2021 по лютий 2022 року працював у компанії по відновленню мостів, де і застала його війна в м. Івано-Франківську. Був призваний по мобілізації 16 березня 2022 року. Син Артур на той час також вже був мобілізований в 14 окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого, а вдома була хвора дружина після ДТП. Однак Віталик прийняв важливе рішення - йти на захист Батьківщини заради майбутнього своїх дітей, заради майбутнього України. Він сказав тоді своїй мамі: "Ви ще будете мною пишатися!"
Навчання мобілізованих проходило на полігонах м. Рівного та м. Черкас з березня по травень . А вже у червні воїн переведений до 68 –ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, 3 батальйон, 7 рота, 2 взвод, 1 підрозділ на посаду навідника - оператора . Батальйон розташовувався, з першого дня перебування Віталія в ньому, на Вугледарському напрямку. За час служби воїн лише один раз був у відпустці, в жовтні 2022р.. Саме тоді приїхав забирати авто, тепловізор, які придбані спільними зусиллями родини, друзів, односельчан, однокласників, одногрупників та незнайомих небайдужих людей.
Захисник зарекомендував себе як хороший товариш і надійний побратим. Потарась Віталій загинув, виконуючи бойове завдання по захисту рідної держави, за день до свого дня народження, 03 січня 2023 року, поблизу населеного пункту Павлівка Вугледарського району Донецької області під час артобстрілу, допомагаючи евакуювати пораненого побратима. Похований 14 січня 2023 року в с. Велика Яблунька. Напередодні ввечері мешканці громади навколішки зустрічали домовину з тілом Воїна. В Свято-Хресто-Воздвиженському храмі с. Велика Яблунька відспівували і молилися за спокій душі відважного солдата та провели до місця вічного спочинку з усіма військовими почестями рідні, друзі, односельчани, представники влади та військові побратими. Без чоловіка лишилася дружина, без батька – троє дітей, без підтримки – згорьовані мати та сестри, рідня.
Єдине, що нам тепер залишається - пам’ятати. Ми повинні пам’ятати про тих хлопців, які поклали життя заради нас. Наша пам'ять про минуле повинна завжди підкріплюватися справами. Ми, як і всі борці за волю нашої держави, маємо залишити в житті по собі добрий слід.
Лиш тільки той, у кого серце чуле,
Хто вміє берегти своє минуле,
Хто вміє шанувать своє сучасне,
Лиш той майбутнє вивершить прекрасне.
Матеріали підготували:
Лопоха Вероніка, учениця 9 класу Великояблуньківського ліцею Маневицької селищної ради Волинської області
Деркач Любов Василівна, заступник директора з виховної роботи, педагог – організатор Великояблуньківського ліцею Маневицької селищної ради Волинської області