Гринюк Володимир
Ми живемо в історичні часи, коли пишуться нові сторінки новітньої історії України. Вже 9 років ми, українці, боремося за незалежність нашої держави. Важко осягнути масштаби тієї ціни, яку ми платимо за право на життя України. Ще з 2014 року сильні, мужні хлопці в самому розквіті сил, ставши на захист рідної землі, віддали найцінніше – життя. Одним із захисників, чий життєпис вартий уваги, є Гринюк Володимир Володимирович.
Народився 8 лютого 1990 року в с. Граддя Маневицького району. Володя був простим сільським хлопцем, який любив життя, був надійною опорою для своїх рідних. Після Граддівської дев’ятирічки середню освіту здобув в загальноосвітній школі с. Велика Яблунька. В Маневицькому професійному ліцеї отримав спеціальність столяра. Строкову службу відбував у Львові в аеромобільній бригаді. Повернувшись до рідного села, придбав столярні верстати і зайнявся улюбленою справою.
…До нього люди сходилися з усього села, ніколи нікому не відмовляв, - розповідає про сина матір, - відповідальний, за що не візьметься, все доведе до кінця. Всі інструменти в його руках співали. А ще мрія була у нього – купити трактор. Тож коли придбав його, хотів переробити на свій лад. Залишилося ще трохи. Казав, що закінчить, як повернеться… Коня придбав, поросят купив. Дав би Бог, і невістку в хату привів би… Та не судилося… . [1, с.34]
9 квітня 2014 року Володимира Гринюка мобілізували до Збройних сил України. Став помічником гранатометника у 51-й окремій механізованій бригаді Сухопутних військ України. Спочатку був у м. Володимирі-Волинському, потім – на Рівненському полігоні, а згодом – у Донецькій області.
1 липня російські війська кілька разів обстрілювали українських військових з мінометів та стрілецької зброї в районі населеного пункту Крива Лука й на перехресті доріг на Слов’янськ і Красний Лиман. Біля с. Мар’їнка від пострілу снайпера при виконанні бойового завдання Володимир зазнав вогнепального поранення в голову, внаслідок чого наступного дня помер у Красногорівській лікарні. Тіло загиблого Володимира було викрадене сепаратистами, але згодом, за сприяння військового прокурора Донеччини, було повернене рідним. Лише 10 липня домовина з тілом загиблого воїна прибула в рідне село Граддя.
Поховали Володимира Гринюка 10 липня 2014 року в рідному селі.
…Цілий день ішов дощ. Плакала природа за юнаком, що так рано пішов із життя. Плакали ті, хто проводжав його в останню путь. І навіть чоловіки не соромилися сліз. Покидаючи кладовище, люди куштували коровай. На жаль, не весільний. [1, с.35]
У Володимира залишилася мама, молодший брат і дві сестри.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (04.06.2015 р., посмертно).
8 травня 2015 року відкрили меморіальну дошку в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів с. Велика яблунька Маневицького району в пам’ять про хороброго воїна, що поклав своє життя за щасливе майбутнє рідного краю.
Вічна та світла пам’ять Герою! Ніколи не пробачимо російським окупантам!
Список використаних джерел:
1. Волинська М. Спалах вічності. Київ: Світ успіху, 2017. 88 с.
2. Указ Президента України №311/2015 від 04.06.2015 р. Про нагородження орденом «За мужність» ІІІ ступеня Гринюка Володимира Володимировича (посмертно).
Матеріали підготували:
Колбасюк Вікторія, учениця 10 класу Великояблуньківського ліцею
Маневицької селищної ради Волинської області
Старко Галина Іванівна, заступник директора з навчально-виховної роботи Великояблуньківського ліцею Маневицької селищної ради Волинської області