Кльок Микола Миколайович
Війна… Слово, яке цілком збагнули українці саме з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну. І якщо до 24 лютого 2022 року всі бачили це як уявне кровожерливе чудовисько, то сьогодні воно має цілком реальне втілення – в російській армії. Щоденно тисячі воїнів, які залишили рідних і близьких, стоять на захисті територіальної цілісності нашої Батьківщини, часто віддаючи найцінніше – власне життя…
Важливо пам’ятати подвиг кожного захисника, щоб жодне ім’я не стерлося з пам’яті ні сьогодні, ні в майбутньому.
Одним із таких воїнів-героїв був Микола Миколайович Кльок, житель села Хряськ Камінь-Каширського району.
Народився наш захисник 1 лютого 1984 року на станції Новий Чорторийськ (нині – це с. Цміни) у сім’ї простих робітників – Миколи Яковича та Надії Григорівни, був старшим серед трьох синів. Згодом у 1989 році сім’я переїхала у село Хряськ. Микола дуже любив свою родину, завжди підтримував і допомагав братам, а також батькам.
Навчався у Цмінівській загальноосвітній школі, яку закінчив у 1999 році. Вступив у ПТУ смт. Маневичі, де здобув кваліфікації тракториста, лісозаготівельні роботи, слюсар, водій автомобіля 3.2.1 класу. Після навчання Микола був призваний до лав армії. 15 грудня 2002 року прийняв присягу і проходив службу в Повітряних Силах України в Криму. 20 травня 2004 року був демобілізований.
Після армії почав працювати на будівництві спочатку в Одесі, потім у столиці, де й зустрів свою майбутню дружину Людмилу, з якою створив сім’ю 14 квітня 2007 року. Згодом у них народилась чудова донечка – Даринка. Заради благополуччя своєї сім’ї Микола важко працював. Він дуже любив своїх батьків, донечку, дружину, тому навіть не розглядав того, що дружина мусить працевлаштовуватись. Якраз до війни встиг придбати квартиру в будинку, який сам збудував, щоб сім’я об’єдналась і жила постійно разом, оскільки через роботу був змушений часто від’їжджати у відрядження.
Проте щасливому майбутньому не судилося здійснитися… Війна…
8 березня 2022 року Микола Кльок прибув у військкомат, де отримав повістку, а 10 березня поїхав на навчання. Після чого його з побратимами відправили на Донеччину у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа, де проходив службу як стрілець, помічник гранатометника.
Воїн ніколи не скаржився: у нього все завжди було добре. І на війні Микола був таким же відповідальним, уважним і добрим. Тому побратими, згадуючи про нього, кажуть: «Він був нам, як батько».
Однак, виконуючи бойове завдання, 12 вересня 2022 року (день, коли зафіксували смерть) воїн із побратимами потрапили під мінометний обстріл в районі населеного пункту Веселе, що у Харківській області, де й отримав смертельне поранення. Зі слів бойових побратимів, загинув Герой 10 вересня, але тіло з поля бою вдалося забрати лише 12, коли, власне, і зафіксували смерть.
Поховали Миколу Кльока 18 вересня 2022 року на кладовищі села Цміни, де знайшли свій вічний спочинок ще два Герої-односельчани Володимир Приходько та Віталій Послєдов. Чин похорону звершили у місцевому Свято-Миколаївському храмі.
Указом Президента України №190/2023 від 30 березня 2023 року «Про відзначення державними нагородами України» за особистий внесок у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку та високий професіоналізм Миколу Кльока нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
Матеріали підготували:
Шевчук Софія, учениця 8 класу Опорного закладу загальної середньої освіти «Цмінівський ліцей» Маневицької селищної ради Волинської області
Білітюк Світлана Степанівна, учитель української мови та літератури Опорного закладу загальної середньої освіти «Цмінівський ліцей» Маневицькоїселищної ради Волинської області