Клепанчук Василь Леонідович
Подвиг Героя — всенародний,
пам’ять про нього — вічна
Відійшов у Вічність і ніколи не повернеться, не усміхнеться, не заговорить. Коротке, як спалах, життя. Життя, віддане за Батьківщину. 37 — річний Василь Клепанчук ступив у безсмертя.
Майбутній захисник народився 12 травня 1985 року на Станції Новий — Чарторийськ у багатодітній селянській родині Клепанчука Леоніда Івановича та Клепанчук Олександри Матвіївни. Був четвертою дитиною в сім’ї.
Після закінчення загальноосвітньої школи I – III ступенів с. Цміни, яку закінчив у 2000 році, Василь вступив у Маневицький професійний ліцей , де здобув професію тракториста (лісозаготівельні роботи); слюсаря з ремонту лісозаготівельного устаткування, водія автомобіля 3, 2, 1 класу ( важкі автомобілі з великою вантажопідйомністю та вантажні автомобілі), який закінчив у 2003 році.
За своє коротке життя довелося служити у внутрішніх військах м. Харкова . Командування цінувало його за професіоналізм, відданість, чесність. Після армії, як і кожен молодий юнак, мріяв про свою сім’ю, про високооплачувану роботу. Тому змушений був працювати і на будівництві у м. Києві, і на підприємстві “Хайберрі”. Звісно, знайшов і своє справжнє кохання, жінку, яка припала йому до душі — Ольгу Миколаївну, яка вже мала за плечима сімейний досвід. Адже сталося так, що розлучилася і мала від першого шлюбу трьох гарних діток. Але це не стало на заваді Василю Клепанчуку. Дружина згадує про нього тільки хороше: “Він справді полюбив мене та моїх трьох діток, Василь був добрим, спокійним та трудолюбивим, завжди мене називав дуже лагідно “котик”, “сонечко”. Ми з ним теж нажили двох спільних діток, він ніколи їх не ділив, моїх дітей він завжди вважав своїми. Із Васею ми прожили 18 років. За ці роки він мене ніколи не образив, шанував мене. Коли була можливість поспілкуватися по телефону, а це зазвичай кілька хвилин, то завжди запитував: “Як ти, сонечко? Як діти? Справляєтесь?” Коли я запитувала про те, як він, то завжди відповідав, що все добре. А скільки планів у нього було...”.
Коли розпочалася війна, Василь перебував саме на заробітках у м.Києві. Одразу зателефонував дружині й повідомив своє рішення : “Повертатися не буду, піду захищати вас, Батьківщину...” - згадує Ольга Миколаївна. І вже 25 лютого 2022 року був зарахований до тероборони м. Києва. Після чого прикомандирований у військову частину А 4347. За словами командирів військової частини свої обов’язки військовослужбовця виконував сумлінно, користувався авторитетом серед співслужбовців, зарекомендував себе виключно із позитивної сторони. Був добре підготовленим, мав високий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення. Показував приклад зразкового виконання службового обов’язку. Завжди був ввічливий та чуйний до оточуючих. На критику та зауваження реагував адекватно та робив правильні висновки. Проявивши мужність та героїзм, стійкість та рішучість до останнього залишався вірним Військовій Присязі та Українському народові.
21 березня 2023 року у складі роти, виконуючи своє бойове завдання — знаходився на позиціях 2 роти , що розташована на південно-західній околиці н.п. Дібровав Сєвєродонецького району Луганської області, приблизно о 13.00 год. внаслідок мінометного і танкового обстрілу позицій, отримав поранення не сумісне з життям, загинув наш Герой — Василь Клепанчук.
Поховали Василя Клепанчука 30 березня 2023 року з почестями на кладовищі села Цміни.
Матеріали підготували:
Федорчук Яна, учениця 9 класу Опорного закладу загальної середньої освіти “Цмінівський ліцей” Маневицької селищної ради Волинської області
Мельник Ольга Анатоліївна, заступник директора з виховної роботи Опорного закладу загальної середньої освіти “Цмінівський ліцей” Маневицької селищної ради Волинської області