Мефанік Андрій Олексійович
«Кожна історія, описана тут, варта
того, щоб стати символом нашої
спільної перемоги. І ми її неодмінно
здобудемо!»
Валерій Залужний,
Головнокомандувач ЗСУ
Російсько- українська війна вже стала найбільшим за кількістю жертв з часів Другої світової війни військовим конфліктом на теренах Європи. Але для нас, українців, ця війна є боротьбою за свободу, за виживання, за саме існування нас, як нації. Саме тому для нас ця війна є вітчизняною. І тому зараз кожен український воїн не потребує агітації чи заохочення, бо палає патріотизмом і впевнений у правоті свого діла. Зараз кожен український солдат – герой. І це стало звичайним в ЗСУ.
Але, незважаючи на масовий героїзм українських воїнів, потрібно, щоб ні один подвиг не був забутий. Тож ця робота про захисника України Мефаніка Андрія Олексійовича. Він був людиною мирною, а не професіональним військовим. Проте Андрій проявив мужність і героїзм, з честю виконавши свій обов’язок захисника рідної землі.
Народився Мефанік Андрій Олексійович 13 грудня 1975 року у селі Череваха Маневицького району. Навчався в Череваській школі, потім в Маневицькому профтехучилищі. Відслужив в армії, одержав військове звання старшина. Потім одружився з Вікторією Іванівною Ткачук, у них народилось дві доньки – Ірина та Руслана. Працював у Троянівському лісництві, потім у Маневицькому лісгоспі робітником. Хоча Андрій відрізнявся великою фізичною силою, але важка праця по завантаженню вручну колод на вантажівки далась взнаки – почала часто боліти спина.
Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України Андрію в березні 2022 року також було вручено повістку про мобілізацію. Але після проходження обов’язкового медичного огляду Мефаніка Андрія тричі повертали назад -- то тиск високий, то ще щось не так. Видно, далась взнаки важка фізична праця в лісгоспі. І лише 17 червня Андрій був визнаний придатним до несення військової служби і виїхав у військову частину у місто Володимир.
Літо 2022 року для Збройних Сил України було важким і гарячим. Ворог при підтримці масованих артилерійських обстрілів йшов напролом по українській землі. Після важкої і виснажливої оборони і великих втрат українські війська були змушені залишити міста Сєвєродонецьк і Лисичанськ. Оперативна обстановка на фронті вимагала зупинити ворога. Мабуть, через це вже в липні Андрій, старшина 14-ої окремої механізованої бригади, [2] опиняється на фронті під Бахмутом. Але недостатність часу на військову підготовку компенсувалась високим морально-патріотичним духом і розумінням того, що треба захистити свою землю, свою країну.
Про важкість боїв може свідчити те, що Андрій подзвонив своїй дружині Віті і сказав, що не зможе виходити на зв'язок приблизно тижнів два. З великим занепокоєнням чекала дружина дзвінка в будь-який час доби, щоб хоча б дізнатися, що він живий. І коли Андрій нарешті подзвонив з незнайомого номера, Віта зберегла цей номер телефону бойового побратима.
Мефанік Андрій був призначений медбратом, хоча не мав ніякої спеціальної медицинської освіти. Дружина розповідала, що пояснювала йому по телефону, які порошки і таблетки потрібно випити, коли болить голова. А ще вона попідписувала йому всі медикаменти в аптечці, що від чого. Проте свій обов’язок Мефанік Андрій намагався виконати, як міг. Власне, саме через виконання цього обов’язку він і загинув.
19 липня 2022 року Мефанік Андрій Олексійович загинув під час артобстрілу біля села Берестове під Бахмутом. Загинув тоді, коли намагався витягнути пораненого побратима. Був убитий осколком снаряда, який розірвався неподалік. Осколок знівечив частину обличчя, тому родині пропонували зробити експертизу для опізнання останків, але дружина відмовилась, бо впізнала чоловіка по тату на руках. Також через деякий час один з бойових товаришів, номер якого Віта зберегла, підтвердив, виражаючи співчуття, що це дійсно загинув Андрій.
Тіло захисника України Мефаніка Андрія до рідної хати привезла служба «На щиті» 23 липня 2022 року опівночі. Але, незважаючи на пізню годину, всі жителі Черевахи вийшли зустріти героя, який покрив себе славою. В знак пошани люди стояли на колінах із запаленими свічками та лампадами. Дорога, по якій мав проїхати скорботний кортеж, була густо всіяна квітами. Хтось ще й зауважив, що покійному вже все одно, якими квітами його зустрічають, на що йому різко зауважили, що нам не все одно, бо він загинув за нас і хоча б квітами ми дамо йому шану.
Поховали А. Мефаніка 24 липня 2022р. у рідному селі на кладовищі біля могили батька. Над могилою героя майорить жовто-блакитний стяг із чорною траурною стрічкою. На жаль, клята війна продовжує забирати молоді життя українських захисників. В нашій окрузі (так само, мабуть, як по всій Україні тепер) не лишилось жодного кладовища, де немає могили воїнів-захисників України. Але віримо, що смерті їх не були даремними, і подвиг кожного не буде забутий ніколи.
Матеріали підготували:
Шишолик Дарина, учениця 7 класу Черевахівської гімназії Маневицької селищної ради Волинської області
Стельмащук Олександр Васильович, вчитель математики Черевахівської гімназії