Іван Байцим
Народився 27 липня 1971 року у селі Старий Чорторийськ Маневицького району(тепер Чарторийськ Камінь-Каширського району Маневицької територіальної громади) у сім’ї Тетяни та Володимира Байцимів. Зростав у звичайній сільській, трудолюбивій родині, де окрім Івана, виховувалось ще троє синів. Був наймолодшим серед братів. Залюбки допомагав батькам по господарству. Навчався у місцевій школі. Закінчив 8 класів. Після її закінчення, у 1986 році, пішов здобувати професію шофера-тракториста у Колківське професійне училище.
Військову службу проходив з 1989 року. У 1991 році закінчив школу прапорщиків автослужби. Коли повернувся до цивільного життя, певний час проживав в обласному центрі, де працював у СІЗО. Намагався створити свою власну сім’ю. Зійшовся з жінкою, яка мала вже двох дітей, та сімейні стосунки тривали недовго й Іван повернувся на малу батьківщину.[2]
Спочатку жив з батьками та двома братами – Анатолієм та Сергієм. Великих достатків не мали, любили порибалити. Згодом батьки відійшли у вічність, не стало і двох братів, які хворіли. Був у нього ще один брат Юрій, який начебто жив у білорусі, та про нього мало що відомо. Залишився на самоті у батьківському будинку, господарство позбував. За вдачею був спокійним, нікого не ображав, нікому не відмовляв в допомозі.[3]
Після початку російсько-української війни Іван не міг спокійно сидіти вдома і вирішив йти добровольцем захищати свою рідну українську землю від російського ворога. Прибувши до Маневицько-Любешівського РВК, був мобілізований до Збройних Сил України на посаді старшого стрільця та брав безпосередню участь у бойових діях в зоні АТО, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Луганської та Донецької областей з 18.03.2015р. по 06.05.2015р. та з 29.05 по 02.06.2015р. Під час одного з зіткнень отримав бойову травму та контузію. Маючи певні проблеми зі здоров’ям, був демобілізований із виключенням з військового обліку.
Повернувшись додому, ніде офіційно не працював, іноді підробляв на місцевій пилорамі, виходив на сезонні роботи в місцеве підприємство «Хайберрі».
Після повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, Іван Байцим, не вагаючись і незважаючи на проблеми з серцем, поїхав до військової частини і з 22 травня 2022р. знову став у стрій, воюючи на передовій з безжальним окупантом. Додому повернувся вкінці листопада минулого року. Три місяці проживав у двоюрідної сестри Валентини, яка робила ремонт у його житлі. [3]
13 березня 2023р. не витримало серце Івана, помер у рідному будинку внаслідок інфаркту…
Провести в останню дорогу 51-річного Героя прийшли родичі, односельчани, однокласники, місцева влада та військові побратими. Військові несли труну від батьківського дому до Свято-Успенського храму ПЦУ. Поховали Івана при вході в місцеве кладовище.[1]
В знак пам’яті Воїна прозвучав Гімн України, залунали залпи почесної варти… Горить свіча і пам’яті сльоза додолу краплями стікає. Героїв Україна пам’ятає…
Список використаних джерел:
- Волинські новини. https://www.volynnews.com/news/all/ne-vytrymalo-sertse-na-volyni-poproshchalysia-z-voyinom-ivanom-baytsymom/
- Сергій Гусенко. Двічі ставав на захист України. Нова доба, 16.03.2023р.
- Спогади сестри.
Хітько Ліза, учениця 10 класу
Чарторийського ліцею
Маневицької селищної ради
Науковий керівник:
Корнись Олена Олександрівна,
вчитель історії
Чарторийського ліцею
Маневицької селищної ради