Деркач Олександр Петрович
Війна… Скільки горя, біди несе у собі це слово?.. Скільки невинних молодих життів вона забрала?.. Скільки ще ми будемо оплакувати наших батьків, синів, братів?..
З початку російсько-української війни багато зовсім юних волинян стали на захист нашої Батьківщини і віддали найцінніше – своє життя – заради нашого мирного майбутнього. Серед них і мій старший брат – Деркач Олександр Петрович, уродженець с. Довжиця Маневицької селищної ради.
Сашко народився 25 березня 1987 року у родині, де нас виховувалось десятеро. В сім’ї він був четвертим. Згадую його завжди веселим, життєрадісним, справедливим та надійним.
Як розповідають рідні, Сашко мав багато друзів і в селі, і в Великояблуньківській школі, де закінчив дев’ять класів.
При виборі професії пішов по слідах батька. Навчався у Любешівському технікумі, де отримав професію будівельника. Будував будинки і клав мури, зробив і свій вклад в будівництво церкви у нашому селі.
У 2006-2007 році проходив службу в 169 Навчальному центрі Сухопутних військ «Десна» Чернігівської області.
У 2012 році одружився з дівчиною із села Чорниж. Разом з дружиною Оленою оселилися в Довжиці, де наймали окреме житло. Сашко зробив там ремонт, провів воду в хату та почистив криницю. Був майстром на всі руки. Біля хати викопав ставок, разом з дружиною завели господарство. Дуже мріяв Саша збудувати власний дім (ще разом з дружиною встиг зробити план будинку, який Олена добудувала вже сама). А як радів, коли народився син! Вирішив, що буде Олександр Олександрович.
Тепер Сашкові молодшому десять. Він дуже гарно декламує поезії, займається танцями та співами в Маневицькому ЦТДЮ та грає на бандурі.
Сашу мобілізували 9 квітня 2014 року. Він пішов, відчуваючи відповідальність за країну, за дружину з маленьким сином, якому на той час виповнилося півтора рочки, за нас…
Як і під час служби в армії, був кулеметником. Військову службу проходив в 51-й окремій механізованій бригаді м. Володимир-Волинський. Виконував завдання у районі проведення АТО поблизу с. Андріївка Іловайського району Донецької області та м. Маріуполь.
Перед подіями під Іловайськом збирався у відпустку, про яку так мріяв. Дуже хотів приїхати на день народження до сина, якому тоді мало виповнитися два рочки. За декілька годин до смерті розмовляв з дружиною Оленою. Сказав, що ця ніч була дуже тихою і це було якось підозріло. Пізніше ми дізналися, що він мав їхати вже додому…
За офіційними даними Сашко загинув 29 серпня 2014 року поблизу с. Андріївка, що на Донеччині (хоча рідні кажуть, що 30 серпня ще розмовляли з ним по телефону). В машину з 11-ма бійцями влучив снаряд терористів, троє загинуло, а восьмеро було поранено.
Першого вересня рідні приїхали до Бердянська, щоб упізнати і забрати тіло. Не знали, що попереду їх чекає більше, ніж два важкі місяці невідомості, довгого очікування результатів ДНК-експертизи [1, с.43].
Ми звертались до волонтерів, розмістили фото Саші в інтернеті, де вказали особливі прикмети. Сестра розповідала, що впізнати тіло було неможливо, тому що їм показали обгорілі рештки скелета без рук і ніг. Мого старшого брата послали в Запоріжжя здавати генетичний матеріал на аналіз. Наприкінці жовтня нам зателефонували і повідомили, що є висновок, який підтверджує смерть нашого Саші.
Поховали Сашка 8 листопада 2014 року у с. Довжиця на місцевому кладовищі. Проводжали його не лише усім селом, багато зовсім незнайомих людей прийшли розділити горе та підтримати нас…
Указом Президента України №311/2015 від 04.06.2015 р. за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)[2].
Війна забирає найкращих… Дякую тобі, братику, за життя, дитинство, майбутнє… Молюся за тебе, за Україну і мрію, щоб швидше настав мир і ніколи більше не гинули наші рідні…
Список використаних джерел:
1. Волинська М. «Спалах вічності». Київ: «Світ успіху», 2017. 88 с.
2. Указ Президента України №311/2015 від 04.06.2015 р. Про нагородження орденом «За мужність» ІІІ ступеня Деркача Олександра (посмертно).
Матеріали підготували:
Деркач Сильвестр, учень 8 класу Великояблуньківського ліцею Маневицької селищної ради Волинської області
Колбасюк Наталія Адамівна, вчителька
української мови і літератури Великояблуньківського ліцею Маневицької селищної ради Волинської області