Климчук Сергій Дмитрович
Народився 19 березня 1969 року у селі Троянівка і був одним із шістьох дітей у сім'ї Вацика Дмитра та Климчук Дарини.
Зростав допитливим, енергійним, трудолюбивим хлопчиком. Залюбки допомагав батькам по господарству. Навчання в школі давалось легко. Вабив таємничий світ книг. Був завсідником шкільної та сільської бібліотек. Книги розширювали кругозір хлопця, задовольняли його допитливість, формували почуття приналежності до славної української нації.
Після закінчення Троянівської середньої школи відслужив в армії. Вступив до Волинського педагогічного інституту, де здобув спеціальність «Українська філологія».
Під час навчання познайомився з однокурсницею Світланою, яка стала згодом його дружиною. Після двох років шлюбу, у 1992 році у молодого подружжя народилася донечка Вікторія. Пізніше з дружиною переїхали вчителювати у село Літогоща Рожищенського району. Але Сергій не хотів зупинятись на досягнутому, він почав здобувати післядипломну освіту у галузі права. Отримавши юридичний фах, з сім'єю знову переїхали до Луцька, де Сергій почав працювати за другою освітою.
Сергій завжди цікавився історією свого народу, любив свою країну, шанував її звичаї. Тому вступив до Козацького стрілецького братства, де він знайшов одно- думців та побратимів. У межах діяльності братства Сергій відвідував різні країни Європи та примножував знання європейської спільноти про українську козацьку культуру. Метою діяльності братства було вивчати і популяризувати цю культуру. традиції та звичаї, дбати про духовне збагачення українців.
В юридичній сфері Сергій був успішним. Він не лише мав приватну практику, а й працював у Волинському центрі надання безоплатної правової допомоги, співпрацював з громадською організацією «Волинські перспективи» в галузі надання юридичних послуг біженцям з різних країн світу, був викладачем цивільного права в університеті «Україна». У 2004 році був активним учасником Помаранчевої революції, а під час Революції Гідності був активістом 4-1 козацької сотні Євромайдану.
Після початку війни на Сході України твердо вирішив піти у добровольці. Сергій проходив підготовку і записався у лави відважних чоловіків, які вирішили бо ронити рідну країну від сепаратистів та окупантів, нічого за це не отримуючи. Він вступив до батальйону територіальної оборони «Айдар» (2-а рота). 17 серпня 2014 року вранці він відправив дружині, доньці та друзям повідомлення про те, що в нього все гаразд. Через кілька годин Сергій поліг у нерівному бою з російськими «Градами». Це трапилось у селі Хрящувате на Луганщині. Сергій та його бойові товариші знаходились практично посеред найбільшої артерії, по якій Росія переправляла зброю та важку техніку сепаратистам. Завданням хлопців було встановити контроль над цією територією і перекрити постачання сил зрадником України. Бій був нерівним: 60 айдарівців проти 300 чоловік з іншого боку, «Градів та мінометів. Айдарівці тримали оборону 10 днів. В лиху годину Сергій знаходився в укритті і побачив, що двох його товаришів поранила міна, яка підірвалась. Він побіг їх рятувати, в той момент зірвалась ще одна міна, осколок потрапив Сергієві в потилицю. Товариші організували його вивезення в Харківський військовий госпіталь, але він помер по дорозі, на руках у свого бойового побратима.
У 90-х роках Сергій Климчук одним із перших на Волині став до лав Українського козацтва в складі Волинського товариства українських козаків. Його рішенням було іти разом з братами-козаками на Майдан 2004 року, під час Революції гідності Сергій був на Майдані - у козацькій сотні. На початку серпня став до лав воїнів «Айдару» у складі 24-го батальйону територіальної оборони. І все це - за короткі 45 років життя.
- Усе розпочалося з понеділка, - згадує Світлана Климчук. Сергій сам зібрав сумку, - сказав, що усе решту, військове, дадуть в самообороні. І так стояли спаковані ті торби 4 дні, бо щось не складалося з відправленням. Усі чотири вечори були прощальними: пили червоне вино і говорили. «Чи тобі страшно іти?» - запитувала. «Страшно. Але ж гинуть молоді, вони ще армії не знали, племінників покличуть, а вони тільки одружилися», - відповідав. Того дня, коли вже їхав, зачепив сумкою журнальний скляний столик і він розбився. Погана прикмета, кажуть. Але ні Світлана, ні донечка Віта, яка на той час стажувалася у Києві і не змогла особисто попрощатися з татом, відкинули цей «забобон».
Не панікували, якщо два-три дні не було ЅМЅ-ки, знали, що він значить, не має можливості зв'язатися. І навіть після 17 серпня, коли почули по радіо, що багато айдарівців загинуло на Луганщині, їм не вірилося, що серед них і їхній Сергій. - Бо ж вранці того трагічного дня він, як завжди, обдзвонив родичів. Та більше дзвінків не було...
Сергія поранило осколком у голову, він одразу втратив свідомість. Було це у Хрящуватому. Помер Сергій Климчук в лікарні. А рідним повідомили про це лише 22 серпня. Зателефонували на останній номер у його телефоні сестрі Тетяні та повідомили, що лежить солдат, невпізнаний, у харківському морзі. Тобто не сказали, що це точно Сергій. Ми так сподівалися, коли їхали туди, що це не він. Заспокоювали себе: навіть якщо 98% зі ста - це Сергій, то для нас залишалася надія 3 на ці 2 відсотки... Це так багато в умовах війни, коли втрачаєш дорогих тобі людей,- пригадує пані Тетяна.
Ховали Воїна, Захисника, Героя з усіма почестями, як прийнято на Волині, 24 серпня, у День Незалежності 7 України, за яку він віддав своє життя. Після завершення панахиди у Кафедральному соборі Святої Трійці домовину з тілом загиблого перевезли на кладовище у село Гаразджа, де він і був похований на Алеї почесних поховань.[5]
Старшу сестру Сергія Надію можна застати біля могили брата. Молиться, розмовляє з ним як з живим, розповідає про маму, прибирає відцвілі квіти і ставить свіжі. Спокійний, каже, був, але впертий, як щось зацікавить - то доб'ється свого.
- Колись я поклала сонях татові на могилу, а хтось із хлопців-айдарівців сказав: «Ми їх терпіти не можемо». Бо пекло війни липня вересня 14-го називають іноді «війною в соняхах». З того часу більше і не клала таких квітів, - розповідає Вікторія Климчук. Вдалася вона в тата. Сергій хотів бачити її юристом, радив Київський авіаційний університет. Ніч була на роздуми і обговорення з мамою. А вранці сказала татові, що вчитиметься на філософському у Луцьку, Тоді Сергій і кави не випив, пішов на робо ту розчарований, але знав, що то рішення доньки і запереченню не підлягає. Коли тата не стало, Віка усвідомила свій вибір: це ж доля дала ще п'ять років побути з ним поруч, бачити, чути його, жити повною родиною.
Посмертно Сергія Дмитровича нагороджено орденом «За мужність» IIІ ступеня.[3] , нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту». З червня 2015 року вулицю, де проживав Сергій Климчук в селі Троянівка Камінь-Каширського району перейменовано на честь Героя, про нього нагадують меморіальні дошки у Луцьку, по вулиці Бенделіані та ОЗЗСО «Троянівський ліцей». За вагомий особистий внесок у забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Луцька» (рішення Луцької міської ради від 25 липня 2018 року № 44/1).
Роки не владні над пам'яттю. Сергій Климчук назавжди у серцях, думках, вчинках рідних, побратимів, учнів, друзів.
Список використаних джерел:
1. Волинський небесний батальйон / Упорядник Н. Слюсар. Луцьк: «Вісник+К», 2019. 384 с.
2. Дем’янюк О., Гулько Г. Волинський пантеон: Схід – 2014. Луцьк: ПП Іванюк В. П., 2015. 44 с.
3. Указ Президента України № 365/2015 від 27 червня 2015 р. Про нагородження орденом «За мужність» ІІІ ступеня. URL: https://www.president.gov.ua/documents/3652015-19170
4. Книга пам'яті полеглих за Україну URL: https://memorybook.org.ua/14/klimchuk.htm
5. Почесний громадянин міста Луцька URL: https://www.lutskrada.gov.ua/pochesni-hromadiany-lutska/klymchuk-serhii-dmytrovych
6. Спалах вічності/М. Волинська.-К., 2017. 186 с.
Матеріали підготували:
Курман Анна, учениця 9 класу ОЗЗСО «Троянівський ліцей» Маневицької селищної ради Волинської області
Книшук Ольга Вікторівна, вчитель історії ОЗЗСО «Троянівський ліцей»
Маневицької селищної ради Волинської області