Панічік Юрій Миколайович
Страшна війна забирає щодня сотні життів українців. Про втрати завжди говорити важко і боляче, але коли із життя ідуть молоді, сповнені мрій і планів на життя, то говорити важко і боляче вдвічі. У вирішальний для країни час мужні хлопці, чоловіки без вагань пішли на війну, бо ж знали, що вони повинні бути там, повинні рятувати чужі життя. Стояти в перших рядах, захищаючи нас, нашу рідну землю від рашиських загарбників також вважав і своїм обов’язком Юрій. Тільки не знав, що ціною власного життя!
Народився Юрій Панічик 22 лютого 1984 року. Виховувався в неповній сім’ї, бо батько залишив родину, коли він був ще маленьким. Був третьою та найменшою дитиною в сім’ї Лідії Дмитрівни, а разом із тим улюбленцем та потіхою для дідуся та всієї родини. Зростав цікавим та допитливим хлопчиком, якому з дитинства доводилося пізнати ціну сільської праці, допомагаючи мамі по господарству.
З 1990 по 2002 роки навчався в Костюхнівській загальноосвітній школі. Маючи гарні фізичні задатки, найбільше серед шкільних предметів хлопцю подобалася фізкультура, тому неодноразово захищав честь школи на змаганнях. Вже в шкільні роки був душею компанії. Вмів знайти спільну мову як із вчителями, так із учнями.
Закінчивши школу, їздив працювати на будівництво до сусідніх країн та по Україні, забезпечуючи себе і допомагаючи матері. А в 2005 році поєднав свою долю із молодою дружиною, Людмилою, у яких через рік народився син Артем. Через 7 років з певних причин подружжя розлучилося, зберігши гарні і дружні стосунки. Юрій продовжував виховувати свого єдиного сина, допомагав матеріально, а найголовніше - завжди повчав його справжнім життєвим цінностям. Його головною ціллю було виховати Артема як людину відповідальну та справедливу. Перед повномасштабним вторгненням, працював на підприємстві «Волиньприродоресурс» .
Добрий, веселий, щирий, Герой мав багато друзів, адже до кожного знаходив підхід, кожного міг звеселити та підняти настрій.
Захоплювався рибалкою, мав в оренді власний ставок. Мріяв, що повернеться з війни, візьме вудку і піде насолоджуватися улюбленим заняттям...
За свої 38 років здобув неабиякий авторитет серед односельчан. Всі знали його як добру, щиру, інколи прямолінійну, але завжди справедливу людину. Був доброзичливим і першим приходив на допомогу. В селі всі його любили і поважали. Недаремно молоді подружжя з появою дитини часто обирали його хрещеним батьком для своїх чад. «Це був мій найулюбленіший хресний! – згадує його найстарша із похресниць - Юлія Герасимчук . – Щороку до повноліття отримувала від нього пасхальні презенти, а на випускний – гарний букет троянд. Жаль, що тепер навпаки, мені йому доводиться носити квіти на могилу. Це дуже страшна і непоправна втрата для всієї нашої сім’ї».А п’ятирічна похресниця Аріна Конотопчик часто відвідує із своїми батьками могилу хресного Юрія та вже розуміє, за що він віддав своє життя, та пригадує, як він постійно любив її обнімати, називаючи «Піскалкою». Та й взагалі, хлопець дуже любив дітей і часто, зустрівши когось із дітлахів знайомих чи сусідів у крамниці, пригощав смаколиками.
Живучи сам у власному будинку, завжди давав усьому лад. Порядок на подвір’ї, чистенькі кімнати, консервація та смачні страви, приготовлені власноруч на свята, вказували на гарного господаря.
«Я у будь-якому випадку повернуся! Все буде добре! Прорвемося!» - повторював щоразу при розмові з рідними та друзями, телефонуючи з війни, повторював щиро, з усмішкою та упевненістю в голосі, що буде саме так... Але не судилося. Життя його обірвалося на 39 році.
Практично відразу 25 березня 2022 року Герой поповнив ряди добровільного формування територіальної оборони громади. А вже восени був мобілізований до лав ЗСУ. Під час перебування в навчальному центрі у Львові потрапив в число відібраних на двомісячне навчання до Великобританії. Після повернення його направили у Дніпро, а потім у Запорізьку область. На передових позиціях пробув менше місяця. 11 січня під час мінометного обстрілу в м. Гуляйполе Запорізької області отримав поранення, несумісні із життям.
18 січня 2023 року був похованим на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями. Такого велелюддя Костюхнівка ще не бачила. З Героєм прийшло попрощатися практично все село та і жителі сусідніх сіл. І така шана недаремна та говорить про заслуги Юрія, його добре серце та вміння товаришувати. А стрічки соціальних мереж друзів та і просто односельців наповнилися словами подяки, болю та спогадами із життя Героя.
Трагедія родини Юрія Панічіка – це трагедія не тільки нашого села, а й нашої держави. Саме тому друзі захисника звернулися до місцевої влади з ініціативою відкриття меморіальної дошки на приміщенні ліцею, щоб увіковічнити подвиг нашого Героя та випускника цього навчального закладу. Так, 7 квітня відбулося відкриття меморіальних дошок та вшанування пам’яті трьох наших полеглих Героїв. Допоки ми живі, житиме пам’ять про Героїв. Наші Герої, які увічненні на меморіальних дошках, щодня зустрічатимуть і проводжатимуть поглядом учнів, односельчан і нагадуватимуть кожному з нас, що вони поклали життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні.
Гірко, боляче, важко на душі. Йдуть від нас кращі з кращих. Нічим не заповнити ці втрати. Жодними словами не втішити рідних і близьких Юрія. І одне лише може пом’якшити гіркоту втрати – наша пам’ять, розуміння, що ця жертва була не марна. Він загинув – в ім’я життя інших, в ім’я спокою і миру на нашій землі. Вічна пам’ять і слава Герою - Юрію Панічіку, мужньому та відданому синові України!
Матеріали підготували:
Конотопчик Олександр, учень 10 класу Костюхнівського ліцею
Маневицької селищної ради Волинської області
Конотопчик Ірина Валеріївна, вчитель географії Костюхнівського ліцею Маневицької селищної ради Волинської області