Анатолій Пашко Миколайович
Пашко Анатолій Миколайович народився 17 серпня 1983 року в звичайній сільській працелюбній сім'ї. В 1990 пішов до 1 класу ЗОШ І ст. с.Нові Підцаревичі (роки навчання 1990-1993). Далі продовжив навчання у с. Велика Ведмежка (1993-1998). Навчання в 10-11 класі продовжив в селі Цміни (1998-2000). З 1 вересня 2000р. по 27 червня 2001р. навчався в Маневицькому ПТУ-28,де здобув професію лісник, тракторист-машиніст. Незабаром повістка на строкову службу. Проходив її Анатолій з 01.11.2001 року по 14.05.2003 року у м. Бориспіль. Служив чесно, виконуючи всі завдання і накази командування. Армійське життя стало йому у пригоді, коли після строкової служби став працювати на будівництві.
Одружився у 2006 році з місцевою дівчиною. Створилася у селі молода сім’я, яка спочатку поповнилася синочком та двома донечками. А нещодавно у сім’ї з’явився й ще один синочок.
Все життя працював на будівництві по Україні, а з 2018р. ще й за кордоном . Дуже любив свою роботу, не боявся нових обов'язків, завжди був лідером серед друзів, бригадиром на будівництві. Будував власний дім, старався для своєї родини. Не відмовляв нікому в допомозі.
З перших днів війни не вагаючись та не зважаючи, що четверо неповнолітніх дітей, вступив до лав ЗСУ добровольцем. 25 лютого був призначений старшим солдатом в роту охорони. З 11травня 2022р. був відкомандирований до Яворова, де в складі 24 ОМБр імені короля Данила був відправлений на східний напрямок. З 14.05.по 28.05.брав участь у боях за захист України. 28.05.2022р.загинув на полі бою в смт. Комишуваха, Сєвєродонецького району, Луганської області внаслідок артилерійського мінометного обстрілу, отримавши поранення не сумісні з життям.
Похований 01.06.2022р. на кладовищі в с.Нові Підцаревичі.
17 серпня 2022 року йому було б 39 років. Але у вирі війни його життя обірвалося. Поклав життя за Свободу і Незалежність України. Анатолій віддав своє життя, захищаючи рідну землю від ворожої навали, оберігаючи своїх і чужих дітей. А так його чекали мама, дружина і діти. Повернувся Герой до рідної землі журавлем. А мати і діти ходять ще й досі його виглядають. Прийняла його рідна земля у День захисту дітей. Тому і досі видзвонюють його стверджуючі слова: « А хто моїх дітей захистить як не я! Тому я іду на війну.»
Шумлять берізки, шепочуть про недожиту, недобудовану, недоспівану, недолюблену життєву пісню. Пісню життя, пісню правди, пісню справедливості, пісню добра.
Спи спокійно, наш Герою! Ми, хто живі, і діти майбутніх поколінь пронесемо у своїх серцях пам'ять про тебе, твій героїзм, твою любов до України!
Матеріали підготували:
Левков Артем, учень 4 класу Новопідцаревицької початкової школи-філії Опорного закладу загальної середньої освіти «Цмінівський ліцей» Камінь – Каширського району Волинської області
Чилей Інна Петрівна, завідувач філії, вчитель початкових класів Новопідцаревицької початкової школи-філії Опорного закладу загальної середньої освіти «Цмінівський ліцей»